Знову-таки в деяких спеціальних випадках шлях до ендопаразітізму лежав через зміну інстинкту відкладання яєць. Натомість відкладання яєць на різному гниючому органічному матеріалі, яйця могли почати випадково відкладатися на виразках і ранах живих тварин, де умови для їх розвитку виявилися більш сприятливими, що й призвело до переважного виживання особин, що володіли цією звичкою. А звідси не далекий був шлях до відкладання тих же яєць в сполучені із зовнішнім середовищем порожнини, на кшталт рота, заднього проходу, носа, вух і т. д. Больфартова муха (Wohlfahrtia magnified, рис. 38) так і робить, відкладаючи своїх личинок то на різні виразки і рани, то в рот, вуха і ніс різних тварин. Личинки Вольфартовой мухи можуть проникати потім далі, навіть у лобові і щелепні пазухи і ведуть там спосіб життя справжніх ендопаразитів. Ті ж відносини можна простежити у деяких оводів.
Проте головна маса випадків внутрішнього паразитизму, а саме випадки паразитизму кишкового, являє собою первинне явище, розвинене в результаті випадкового занесення в травну систему яєць або покояться стадій різних вільноживучих організмів.
