Способом виведення назовні, найбільш природним для кишкових паразитів, є вихід через задньопрохідні отвір разом з екскрементами.
Настільки ж природно, що ектопаразитів, залишаючи господаря, просто відриваються від його тіла, як це роблять п'явки, карпоеди (Argulus), кліщі, клопи та багато інших. Нерідко, однак, ектопаразитів настільки міцно приживаються до господаря, що самі не залишають його аж до своєї смерті, але даюг рухоме потомство, яке відривається від господаря в пошуках нових господарів; такі світу-цідіі Trematodes Monogenea, наупліуса паразитичних Copepoda і Cirripedia (Cvronula, Sacculina та ін.)
Багато підшкірні і м'язові, а іноді і більш глибоко локалізовані паразити більшою частиною для виходу проривають стінку тіла господаря. Іноді це відбувається пасивно. Так, наприклад, цисти Myxobolus pfeifferi утворюють в мускулатурі вусачів (Barbus) великі пухлини; пухлини прориваються назовні і перетворюються у відкриті нариви, з яких висипаються назовні незліченні суперечки Myxobolus. Таким же шляхом звільняються і спори численних Myxosporidia, що утворюють цисти у зябрах риб. Рішта (Dracunculus medi-nensis) отримує повідомлення з зовнішнім середовищем шляхом прориву шкіри людини на різних місцях тіла, в яких містяться самки цієї нематоди. Самка залишається в підшкірній клітковині, але отримує таким способом можливість отрожде-ня назовні личинок, які для подальшого розвитку повинні потрапити у воду, а звідти в тіло свого проміжного господаря - рачка Cyclops.
